Подвиг Героїв Крут показує: боротьба не є марною, коли справді віриш в ідею

Подвиг Героїв Крут показує: боротьба не є марною, коли справді віриш в ідею

Бій під Крутами

Тернистий шлях випав на долю українського народу до здобуття власної держави, в основі якої лежать ідеї свободи, незалежності, єдності. На його долю випало чимало випробувань та можливостей задля втілення своїх мрій. Були в його історії й славетні Київсько-Руські князі, і великі козацькі гетьмани, і герої національно-визвольних змагань. Доволі сприятливим історичним моментом для становлення Української держави був початок ХХ століття.

Російська революція, що ропочалася в лютого 1917 року, була поштовхом для піднесення національно-визвольного руху українського народу. В Україну звістка про повалення самодержавства прийшла на початку березня 1917 року. З цього моменту розпочинається формування української тогочасної держави, створення національних органів влади.

За ініціативою Товариства українських поступовців (ТУП) і Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) в Києві 16 березня 1917 року було скликано представників політичних, громадських, культурних та професійних організацій. Цього ж дня, на засіданні делегатів, було оголошено про створення Громадського комітету.

В новоутвореному комітеті не було єдиної думки щодо майбутнього статусу України. Самостійники на чолі з Миколою Міхновським виступали за негайне проголошення незалежності. Автономісти (Володимир Винниченко, Дмитро Дорошенко та їх прихильники з ТУПу) бачили Україну автономною республікою у федеративному союзі з Росією.

Таким чином, сформувалися два центри національних сил із різними поглядами на державно-політичний устрій. Прагнучи уникнути розколу в національному русі, керівники обох організацій погодилися на створення об'єднаної організації, яка дістала назву Української Центральної Ради. Самостійники пішли на об'єднання з федералістами, бо сподівалися, що розвиток революції приведе останніх до визнання необхідності незалежності України. Але ці сповідання збулися не скоро.

Проте з кінцем 1917 року скінчилося свято української революції, настав грізний час для України. Озброєні сили більшовиків, заволодівши східними регіонами України, йшли до Києва двома грізними арміями під загальним командуванням Муравйова. Крім того, з боку Жмеринки-Козятина просувалися частини російського гвардійського корпусу, стримувані до того часу Першим Українським корпусом генерала Скоропадського. Помалу це залізне кільце звужувалося й наближалося до Києва.

Важко в історії знайти більш трагічну і контрастну ситуацію: омріяна століттями власна держава – з одного боку, з іншого – раптова загроза існуванню України і всього українського. Українська держава була на той час майже безборонною, з відкритими кордонами та малою за кількістю і недостатньо озброєною армією.

За таких обставин майже єдиною надією і опорою Центральної Ради була патріотично налаштована студентська молодь Києва. Вже в IV Універсалі уряд УНР закликав до боротьби з більшовицькими військами, а 5 січня 1918 року на зборах студентів молодших курсів Київського університету святого Володимира і Українського народного університету було ухвалено приступити до створення студентського куреня Січових Стрільців.

Бій під Кру́тами – бій, що відбувся 29 січня 1918 року на залізничній станції Крути під селищем Крути між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та 300-ми київськими студентами, що захищали підступи до Києва. У перебігу військових дій бій вирішального значення не мав, та у свідомості багатьох він набув особливого значення завдяки героїзму української молоді, яка загинула в нерівному бою під Крутами.

На похороні в Києві біля Аскольдової могили Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями. А поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинку вірш із назвою "Пам'яті тридцяти": у сум'ятті бою в полон потрапив розвідувальний взвод (близько 30 чоловік). Відступаючи в сутінках, студенти втратили орієнтир і вийшли просто на станцію Крути, вже зайняту червоногвардійцями, тож потрапили в полон. Один із більшовицьких командирів Єгор Попов наказав ліквідувати полонених. За свідченнями очевидців, над студентами спочатку знущалися, а потім розстріляли.

На той час війну проти більшовизму було програно, проте цей короткий історичний період, як і період 1917-1918 років, показав нам, українцям, що боротьба не є марною, коли справді віриш у ідею. Саме ідеї патріотизму та націоналізму, волі до боротьби сьогодні так не вистачає багатьом пересічним українцям для побудови справді вільного, соборного, культурного та духовно багатого українського середовища.

Пам'ятаймо про наших героїв і будьмо гідні їх світлої пам'яті!